Наші історії

Анастасія Лєвшина – дружина начальника бюро підготовки ремонтів Криворізького ремонтно-механічного заводу Групи Метінвест. Разом із 10-річним сином Владиславом вона пройшла психологічну реабілітацію на проєкті «Незламна мама», на спільній зміні від «Фонду Маша» та гуманітарної ініціативи Метінвесту «Рятуємо життя».

Повномасштабне вторгнення змусило тисячі маріупольців покинути свої домівки й шукати прихисток у більш безпечних регіонах. Анастасія та Андрій Лєвшини виїхали з міста в березні 2022 року. Але війна застала їх значно раніше – майже дев’ять років тому в Донецьку. Подружжя покинуло шахтарське місто й у 2017-му оселилося в Маріуполі разом із сином Владиславом. Андрій знайшов роботу на Азовсталі. Родина всім серцем полюбила приморське місто.

Маріуполь активно розвивався впродовж декількох років, а ворог зруйнував його за лічені тижні… На початку війни родина Лєвшиних залишила квартиру та переїхала до бабусі в інший район – стіни її будинку були міцніші. Анастасія розповіла, що вони не хотіли покидати місто, сподівалися, що скоро все закінчиться.

– Через наш будинок літали снаряди, вибухали зовсім поряд, – згадує жінка. – Тоді ми зрозуміли, що час тікати. Брат допоміг знайти машину, ми з рідними зібралися й поїхали в складну дорогу. Картина навкруги була страшна: будинки горіли, торговельний центр стояв чорний. Ми проїхали декілька російських блокпостів і на останньому сподівалися, що вже виїжджаємо на територію України. Але ні. Окупанти не хотіли випускати чоловіків призовного віку. Я благала, плакала, та нікому це не було цікаво. Нам довелося поїхати в найближче село, де добрі люди запропонували нам будинок. Там не було води, світла, їжі в магазинах, але, на щастя, не було обстрілів. Одначе кожного дня лунали вибухи в сусідньому Маріуполі. Так ми прожили два тижні.

Якось селом пішла чутка, що можна вирватися в Україну. Трьома машинами маріупольці знову вирушили в дорогу, цього разу до Запоріжжя. Дорога тривала цілий день, хоча в довоєнний час цю відстань долали за три години. Поруч із родиною підривалися снаряди, влучали в інші авто, які згорали разом із людьми. Анастасія розповідає, що хотілося поїхати далі від війни й у місто, де є підприємства Метінвесту. Вибрали Кривий Ріг.

– До Кривого Рогу ми приїхали 18 березня, за три місяці Андрію запропонували посаду на Криворізькому ремонтно-механічному заводі. Цієї зими чоловік розповів мені про реабілітаційну програму для матерів і дітей. Я поспілкувалася з жінкою, яка була учасницею «Незламної мами», і вона мені радила обов’язково скористатися можливістю. Спочатку були сумніви, адже без чоловіка я так далеко не їздила. Та ми з сином зважились і не пошкодували, – ділиться враженнями Анастасія.

Реабілітація

Протягом трьох тижнів реабілітація проходила в затишному куточку Львівщини. Кваліфіковані психологи проводили для учасників групові й індивідуальні заняття, де можна було обговорити будь-які теми. Жінки з дітьми вчилися правильно дихати, щоб позбутися паніки.

– Найбільше мені сподобалася арттерапія, – розповідає про власний досвід Анастасія. – Ми ліпили, робили картини з вовни, свічки, ляльки-мотанки. Моя гордість – картина з вовни «Зоряна ніч» Ван Гога. Ще я спробувала написати ікону на склі. Для дітей також проводилися творчі заняття. Зараз усі вироби радують нас удома. Син Влад ще не мав друзів у Кривому Розі, тому для нього великою радістю було бавитися щодня з іншими дітьми. Після повернення додому вони щодня говорять телефоном та мріють, як обов’язково скоро зустрінуться. Мій хлопчик став спокійніше спати, раніше він зовсім боявся лежати вночі сам.

Програму психологічної реабілітації «Незламна мама» від «Фонду Маша» та «Рятуємо життя» пройшли вже 194 людини. Анастасія Лєвшина зрозуміла, що треба починати життя наново й вирішила кардинально змінити сферу діяльності та зайнятися дизайном, про що вона давно мріяла. Насамперед планує піти на курси графічного дизайну, які безплатно пропонує центр допомоги переселенцям «ЯМаріуполь».

– Знаю, що все буде добре, – вірить Анастасія. – Ці випробування дає нам бог. Раніше я не цікавилася релігією, але з початку війни прийшла до віри. Бог дає мені сили пережити складні події. Я дуже вдячна Метінвесту, що ми з сином отримали можливість перезавантажитися. Тож з новими силами ми рухаємося вперед до перемоги.