Наші історії

У квітні 2022 року родина Афанасьєвих змогла виїхати з окупованої території. Наталія Афанасьєва розповіла про свій досвід проходження психологічної реабілітації за програмою «Незламна мама».

Наталія – дружина Сергія Афанасьєва, головного спеціаліста з поточних та капітальних ремонтів технологічного устаткування ЗЛМЗ. Вона з донькою та сином взяла участь у програмі зі стабілізації психоемоційного стану жінок та дітей, які постраждали від воєнних подій. Програма «Незламна мама» реалізується за підтримки «Фонду Маша» та гуманітарної ініціативи Метінвесту «Рятуємо життя».

 

100 КІЛОМЕТРІВ ДОВЖИНОЮ В ЖИТТЯ

- Якщо згадувати початок воєнних подій, перші відчуття – страх, нерозуміння і невизначеність. Немає жодного зв'язку, і ти не розумієш, що коїться неподалік, навіть за кілька вулиць від тебе. Не знаєш, чи ціле сусіднє селище, триває обстріл постійно чи ні.

Ми були змушені навмання вирішувати, куди їхати, адже залишатися в місті стало неможливо. Запасів їжі залишалося дуже мало. Ми з чоловіком, двома дітьми та собакою вирушили в дорогу, не маючи запасу бензину. На шляху виникли труднощі, і ми на деякий час застрягли.

У нас дочка та син, він молодший. Ми з чоловіком всіляко готували їх перед евакуацією. Коли їхали по Маріуполю син сильно плакав, а донька казала йому: «Не дивись, не потрібно цього бачити». Доньці тоді було майже 17 років, а синові — 10.

Коли виїжджали з Маріуполя, то не знали, куди їдемо і як. Хотіли до Запоріжжя, але на виїзді з міста були бої. Оскільки бензину було небагато, поїхали через Мелітополь. Нашою метою було скористатися «зеленим коридором», але виїхати ним не вдалося.

Зрештою, нам пощастило знайти людину, яка змогла супроводити нас і показати шлях із Мелітополя. Вирішили одразу вирушити до Запоріжжя. Було страшно: кожен блокпост був випробуванням, адже не знаєш, які ставитимуть запитання і що потрібно буде показати. Коли вже під'їжджали до Василівки, побачили безліч військових із синіми пов'язками. Ми не одразу зрозуміли, що приїхали на Батьківщину.

Шлях від Мелітополя до Запоріжжя лише 100 кілометрів, але здавалося, ніби проходиш випробування на кожній ділянці. Це було 7 квітня, Благовіщення. З Мелітополя на Запоріжжя більш-менш випускали, і ми цей шлях подолали за шість годин.

НЕОЧІКУВАНА ДОПОМОГА

- Під час нашої евакуації з Маріуполя, ми неодноразово отримували допомогу від небайдужих людей. Коли ми приїхали в Мелітополь, в нас було замало бензину. Де заправитися не знали. Ми розуміли, що скоро настане комендантська година і потрібно знайти місце для зупинки. Сергій підійшов до якогось чоловіка і запитав у нього де можна заправитися. Той відповів: «Ну, поїхали», показавши нам напрямок до заправки. Коли виявилося, що там закінчився бензин, цей добрий чоловік привіз із собою каністри з паливом. Потім він домовився про наше розміщення у гуртожитку в Мелітополі. Ми були вдячні за допомогу, хоча ми навіть не знали його імені. 

Одного разу, вже у Кривому Розі, заходячи до школи, щоб влаштувати свого сина, я запитала директора, чи не потрібні додаткові співробітники. Він відповів, що вакансій немає.

Минуло кілька місяців, настало літо. Я вирішила, що влітку, коли вчителі пішли у відпустку, я матиму шанс. Знову зустріла директора, який згадав мене і сказав, що в іншій школі з’явилася вакансія. Я підготувала всі матеріали, які змогла знайти, відправила своє резюме для співбесіди, успішно її пройшла. І ось вже рік як працюю фізиком-математиком на новому місці.

УЧАСТЬ У ПРОГРАМІ «НЕЗЛАМНА МАМА»

На роботі чоловік дізнався про програму «Незламна мама», він запропонував мені записатися для участі в ній. Нам пояснили, що щодня проводитиметься терапія з психологічної реабілітації, яка включає в себе групові та індивідуальні заняття. Спочатку мене нічого не спонукало до таких заннять. Мені було важливо насамперед дітей повезти на відпочинок, змінити їхнє оточення, щоб вони відволіклися від пережитого жахіття.

Але ставлення до психологічної реабілітації змінилося вже під час перших заннять. Ми брали участь у групових заняттях, які тривали приблизно дві години, а також проводили ще дві години в артмайстерні кілька разів на тиждень. Це давало нам змогу творчо висловлюватися, створювати щось руками, використовуючи різноманітні матеріали. 

Додатково двічі на тиждень відвідували індивідуальні консультації з психологами. У кожного з нас був свій психолог, це допомогло краще виразити свої почуття, проаналізувати життєві моменти й обговорити, як рухатися далі, розглянути страхи, переживання та емоції, які мене переслідували. Я дуже дякую за допомогу психологині Ганні, а також усім іншим спеціалістам і організаторам програми, які своєю турботою та професійним підходом відкрили нові горизонти для нас, допомагаючи повернутися до гідного життя. 

Ми працювали над психологічним аспектом. Дізналися про різні техніки, які допомагають переосмислити події. Наприклад, тепер я переглядаю новини лише раз на день, щоб не занурюватися з головою в негатив. Психолог наголошувала, що важливо обмежитися в месенджерах щонайбільше двома новинними каналами, а найкраще одним. Тепер я відчуваю, що моє ставлення до таких заннять змінилося, і зараз я дивлюся на багато речей інакше, ніж двадцять днів тому. Зараз скрутні часи, але уроки, які ми засвоюємо, дають змогу зрозуміти, що навіть сьогодні можна рухатися вперед і продовжувати рости.

 Не варто чекати, коли все закінчиться, щоб почати жити. Адже війна коли-небудь закінчиться, але це не означає, що потрібно чекати цього моменту. Необхідно будувати плани та мріяти про майбутнє вже зараз. Таким чином, навіть в умовах війни, ти можеш рухатися вперед і будувати своє майбутнє.

Групові заняття дали нам багато корисної інформації. У ресурсній групі ми аналізували стресові ситуації, вивчали теорії та застосовували їх на практиці. Ми вчилися керувати диханням і справлятися зі стресом.

Зараз поруч немає морських хвиль, але у мене є запис з їхнім звучанням. Я можу увімкнути його на телефоні. Просто натискаю кнопку і починаю дихати під цей ритм. Це допомагає мені підтримувати баланс.

Познайомилася з дівчатами з Маріуполя і з Кривого Рогу. Багато емоційних знайомств. Зараз вітаємо одна одну з днем народження доньок, у нас є спільна група.

У вихідні ми їздили на екскурсії Прикарпаттям, також відвідали Львів. Це чудово доповнило нашу програму. Загалом ми продуктивно провели час, піклуючись про свій психологічний стан і розвиваючи творчі навички.

Донька, яка навчається в інституті, закінчила перший курс за спеціальністю «Дизайнер одягу». Їй раніше бракувало натхнення, вона його знаходила, коли всередині накопичувалися емоції. І саме після цих 20 днів вона сказала: «Мені прийшло натхнення!».

Загалом, результати справді дивовижні.

УСЕ В НАШИХ РУКАХ

Можу сказати, що життя не зупиняється, триває. Треба жити тут і зараз. Є люди, які допоможуть впоратися зі складною ситуацією, з тією ж бідою.

Психологиня мені говорила: «Ти молодець, ти повинна говорити собі «Я — молодець!». Ти впоралася і пройшла через усе це. Не зупинилася і продовжила жити далі. Ти молодець».

Я змінила свою емоційність і своє бачення. Я продовжую робити те, що мене надихає. Глобальних змін або переїзду поки не планую, але в плані роботи хочеться себе реалізувати більше. Розумію, що зараз вийду на роботу і вже хочеться з дітьми пропрацювати подібні моменти, «ресурс на день», наприклад.

Хочу далі допомагати людям, поділитися тим, чому мене навчили, про що розповіли під час участі в програмі «Незламна мама».