Наші історії

Івану Бабченку – за 90 років. Народився в Брянській області у багатодітній родині, мав п’ятьох братиків та сестричок. Коли почалася друга світова, його село зайняли німці. Іван, як й інші хлопці допомагали партизанам. Біля їхнього села був залізничний вузол, через яких день та ніч йшли потяги з ворожою зброєю. Чоловік розповідає, як він з товаришами підкладали на колії різні предмети, аби ускладнити рух потягів. Зрештою, німці дізналися про це і всіх хлопців забрали до концтабору у Польщу.

Іван Бабченко говорить, що бачив, як димлять труби у крематоріях концтабору, як гинули люди, які були разом з ним. Йому ж дивом пощастило вижити.

На Донбас Іван потрапив вже після війни, адже старший брат вже працював тут на шахті. У Мирнограді було кілька шахт, була заробітна плата. Тож чоловік став гірником і пропрацював під землею 40 років і ще 10, коли вже вийшов на пенсію. Тут одружився на вчительці української мови. Народилися діти. І вже 65 років у цій родині постійно лунають українські вірші та пісні.

Про те, що знову почалася війна, подружжя дізналося з телевізора. Пенсіонер та ветеран Другої світової досі не може повірити, що доводиться ще раз переживати ті страшні часи. Шкодує, що зруйновано красиві українські міста, і має лише одне бажання – дожити до нашої перемоги.

І великою підтримкою для здійснення цього бажання є допомога від гуманітарної ініціативи «Рятуємо життя» та компанії Метінвест у координації з Фондом Ріната Ахметова. Іван Бабченко зазначає, що пенсія у нього хоч і не погана, але якісні продукти ніколи зайвими не будуть. Тому родина щиро дякує за все хороше, що вона робить для простих людей.