Наші історії

     Маргарита Левашова — мама трьох синів, яка від початку війни пережила низку болісних втрат. 57-річна жінка мешкає в селі Петропіль на Запоріжжі, працює помічницею вихователів у школі.

     Маргарита стала учасницею благодійної програми «Незламна мама» від «Фонду Маша» та Гуманітарної ініціативи Групи Метінвест «Рятуємо життя», що спрямована на стабілізацію психоемоційного стану, запобігання ПТСР, розвиток здібностей до адаптації, самореалізації та відновлення до життя.

    Старшого сина Маргарити Дениса, офіцера запасу, мобілізували до лав Збройних Сил України. Сім місяців чоловік боронив країну в складі механізованої бригади Сухопутних військ на Донецькому напрямку. У жовтні 2022 року він поїхав у відрядження до села під Ізюмом, що на Харківщині. Повертаючись із бойового завдання, військовий підірвався на міні.

     У Дениса залишився 12-річний син Родіон. Після загибелі чоловіка дружина військовослужбовця почала шукати розради в алкоголі, а згодом залишила родину й втратила зв'язок із сином. Рівно через пів року по смерті Дениса до Маргарити надійшла ще одна трагічна звістка: її невістки не стало.

     Аби допомогти пережити ці втрати, Маргариту з онуком запросили долучитися до програми «Незламна мама». Коли зателефонували з місцевої громади, жінка спочатку відмовилася — не хотіла залишати турботи про велике господарство на чоловіка. Та він запевнив, що з усім впорається, й наполіг, щоб рідні поїхали до Моршина.

     — Нам дуже сподобалося. Ми не могли намилуватися природою Карпат. Родіон навіть сказав, що коли виросте, купить тут будинок, — згадує Маргарита. — Нам допомагали надзвичайні люди. Родіон закохався в психологів, що з ним займалися. Спеціалісти навчили нас, як впоратися зі стресом, як бути сильними. Я навіть конспектувала й зараз іноді заглядаю до записів.

     Онуку настільки було добре, що він хотів залишитися в Моршині надовше.

    Найбільше запам’яталася арттерапія. Відвертали увагу від тривожних думок, майструючи різні поробки: серветниці, підставки під гаряче. Розписували камінчики й хустини.

     Після програми стало легше, адже їхали туди вбиті горем — і Родіон, і я. Вже після повернення з Моршина нашу родину спіткало ще одне лихо — зупинилося серце мого чоловіка, який раніше переніс два інсульти.

     Пам’ятаю, як психологи говорили: не здавайтеся. Хай там що, хай би як важко не було, а життя має тривати.

    Вважаю, що ця програма потрібна саме таким родинам, як наша. Тим, хто втратив рідних чи близьких. Нам вона справді допомогла.