Наші історії

     Любов — 41-річна незламна мама з села Солоне на Запоріжжі, разом із чоловіком виховує двох синів. До початку великої війни поїхала з дітьми навідати маму в село на Сумщині, що на кордоні з росією. Тоді вона й не здогадувалася, що гостини перетворяться на кількамісячну окупацію.

     Три місяці ми жили під постійними обстрілами. Було дуже страшно. Діти досі згадують, як стріляють «Гради» й падають кури. Врешті-решт ми з хлопчиками змогли повернутися додому. Мій 9-річний син перед сном став купками складати речі — окремо татові, мамині та свої, щоб коли залунає сирена, швидко зібратися й бігти.

    Я працюю в соціальній службі. Коли почалася війна, ми стали доставляти гуманітарну допомогу: багато допомагали місцевій громаді, підтримували переселенців. На роботі було дуже важко, постійно відчувала напругу та стрес. Зрештою я просто вигоріла. Не було бажання жити. Мене все дратувало, я стала ненавидіти людей, зривалася на дітях. Я не вважала себе гарною, взагалі забула, що я жінка. Тягала мішки та пакунки з гуманітарною допомогою.

      До програми «Незламна мама мені запропонували долучитися в Павлівській сільраді. Спочатку я не хотіла їхати. Але вирішила, що треба, — заради дітей. Думала, побуду тиждень — і додому, бо треба доглядати стареньких батьків чоловіка та відправляти ліки мамі після інсульту. А потім і трьох тижнів виявилося замало — залишилася б надовше.

     Запам’яталося багато: чудова природа, привітний персонал, артмайстерні, професійні психологи, що допомогли мені відкрити свої почуття перед чужими на той момент людьми. Я із задоволенням займалася з психологами, адже відчувала, що після занять мені ставало легше. Протягом цих трьох тижнів я знову почала усміхатися. Я змінилася, стала відкритою людиною.

     Я навіть не знала, що у мене такі талановиті діти. Їм дуже подобалося малювати, розписувати камінці. На програмі вони знайшли нових друзів. Тепер я обіймаю своїх дітей. Змінилися й стосунки з чоловіком, коли я відпустила давню образу на нього. Ми згуртувалися, стали родиною.

    Зараз я не беру роботу додому, навчилася говорити слово «ні». Користуюся порадами психологів, щоб контролювати гнів та впоратися зі стресом. Стала спокійнішою та впевненішою в собі. Тепер я ціную, бережу й люблю себе.

     Я завжди ходила в штанях, а під час заняття з психологом з’явилося бажання одягти щось жіночне. І вже на завершенні програми я була в сукні — саме такій, яку уявила собі під час психологічних вправ.

     Дуже велика подяка Метінвесту, Павлівській громаді, психологам й усім причетним до програми «Незламна мама». Проєкт надважливий: ви підтримуєте мам і рятуєте родини.