Наші історії

Історія учасниці проєкту «Незламна мама» Марини Бабенко – про емпатію, приховані таланти та те, що дає сили пережити війну.

Благодійний проєкт «Незламна мама» від «Фонду Маша» та Гуманітарної ініціативи Групи Метінвест «Рятуємо життя» спрямований на стабілізацію психоемоційного стану, запобігання ПТСР, розвиток здібностей до адаптації, самореалізації та відновлення до життя.

– Я мама 19-річного сина, мешкаю в передмісті Дніпра. Близько 10 років працюю провідним інженером відділу розроблення кошторисів у Метінвесті.

Від початку війни ми нікуди не виїжджали. На щастя, потужних обстрілів не було.

Я людина з високим рівнем емпатії, дуже близько до серця беру те, що відбувається навколо. Адже в кожної людини є знайомі, сусіди чи родичі, що потрапили на війну або когось втратили.

Про проєкт «Незламна мама» я дізналася з розсилки Метінвесту. Вагалася, чи подаватися на участь, адже є жінки, котрі пережили більше та яким реабілітація потрібніша. На першу зміну всі місця були зайняті, і я потрапила до другої зміни в Карпатах. Син поїхати не захотів.

Я поїхала на програму, щоб трохи перемкнутися, поспілкуватися з психологами, змінити оточення, познайомитися з новими людьми. До того ж Метінвест організував безпечну поїздку автобусом, а не потягом, за що я дуже вдячна керівництву компанії. Адже ми виїжджали й приїхали назад під обстрілами.

У програмі була цікава артмайстерня: ми робили поробки, новорічні іграшки, аплікації, прикраси, розписували сумки. Так з’явилися нові хобі. Багато хто й не знав, що здатен на таке.

Окрема подякам майстрам! А потім наші роботи та витвори дітей разом зі смаколиками ми відправили військовим на фронт.

А ще нас оточувала чудова природа, не було сирен, і ми нарешті спокійно спали.

Психологи навчили мене керувати емоціями. Знаю, коли треба зупинитися, якщо читаю погані новини. Відтепер я обмежую їхню кількість та спілкування з людьми, які переповідають ці новини. І мені стає легше, я не впадаю у важкі стани, менше плачу.

Допомагає дихальна гімнастика, а також вправи з пошуку внутрішніх ресурсів. Я перемикаюся на хобі, що дають енергію: печу торти, макаронси. А ще мої ресурси – це дитина та робота. Зрештою, вчуся спокою у свого кота.

На програмі я зустріла нових подруг. Ми листуємося, збираємося в гості одне до одної.

Людям, у яких депресія і немає ні на що сил, я б хотіла порадити скористатися шансом і потрапити на програму психологічної реабілітації. Варто просто спробувати.

Вважаю, що такий курс потрібен кожній жінці. Ми мами. Під час роботи з дітьми психологи з’ясували, що навіть якщо діти нічого не кажуть про пережиті травми, вони настільки болісно все сприймають, що їх треба пів року виводити з цього стану. Мами мають бути сильними, бо не тільки ми потерпаємо від травм, а й наші діти. Це відображається на стані всієї родини. Кожній жінці дуже потрібна ця програма хоча б для того, щоб змінити оточення та познайомитися з новими людьми.