Наші історії

     Анна Попова — жителька Запоріжжя, там зустріла й свого чоловіка. Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, родина мешкала на Чернігівщині. Чоловік пішов на війну добровольцем, нічого не сказавши дружині. Самостійно вирішив боронити країну, адже так само вчинили його друзі. Виконував бойові завдання на Бахмутському напрямку в окремому батальйоні спеціального призначення ЗСУ, нищив ворожі літаки та ракети в складі сил протиповітряної оборони.

     Цього березня бійці стояли на захисті своїх позицій, коли розпочала російська атака. Чоловік Анни почав відстрілюватися. Унаслідок касетних обстрілів 35-річний військовослужбовець загинув. Жінка переїхала до Запоріжжя, міста, що звело їх докупи, й влаштувалася на роботу садівником.

     До програми «Незламна мама» від «Фонду Маша» та гуманітарної ініціативи Групи Метінвест «Рятуємо життя» Анні запропонували долучитися в міськраді.

     Дуже рада, що побувала на програмі, познайомилася з новими людьми, — розповідає Анна. — Сподобалася робота з психологом. На мене дивилася інша людина, яка знала, що мені сказати, як підтримати, що порадити.

     Після поховання чоловіка я була дуже знервована, важко переживала втрату. На програмі нас навчили багатьох психологічних практик, які я використовую сама й навіть намагаюся допомогти іншим людям. Це цінна підтримка, щоб впоратися зі стресовими ситуаціями, заспокоїтися, приймати зважені рішення.

     Зараз, щоб позбутися негативних думок, ходжу на прогулянки до лісу. Тут забуваєш про все — природа рятує. Ми з чоловіком дуже любили рибалку. Якщо була можливість, завжди йшли на природу.

   Також запам’яталася арттерапія. Я захоплююся в’язанням і взагалі люблю робити щось руками, тож із задоволення майструвала мотанки, підставки під гаряче, серветниці. Вийшло дуже гарно.

    На програмі я знайшла нових подруг, з деякими часто бачимося — живемо в одному місті. Спілкуємося з дівчатами з Кривого Рогу. Можемо посміятися, підтримати одне одного. Тримаємо зв'язок з усією нашою моршинською групою.

    Після поїздки мені стало легше, а зараз тримає робота. Знаю, що поїду на працю, не буду сидіти вдома в замкнутому просторі. Буває, спливають у пам’яті спогади про чоловіка. Але він просив мене: хай би що не сталося, треба жити далі.

     Програма виявилася дуже корисною для мене — дізналася дуже багато цікавих речей, які справді допомагають. Я дуже вдячна, що побувала там.